"Страшенно голосно і неймовірно близько" Дж. Фоєра

Автор вирішив розповісти про події 11 вересня 2001 року, коли під час терористичного акту на Всесвітній торговий центр загинуло близько 3000 людей, серед них 12 українців.
Історія ведеться з вуст 9-річного хлопчика Оскара Шелла, який, після загибелі свого батька в теракті, знайшов ключ в конверті з надписом "Блек" і вирішив відшукати підходящий замок.

На цю справу пішло дуже багато часу й сил. Під час пошуків Оскар познайомився з багатьма людьми, зокрема Еббі Блек(яка збрехала хлопцеві під час першої ж зустрічі) та містером Блеком, що живе поверхом вище.
Юний математик розрахував кожен свій крок і вирішив діяти потайки від мами. Проте пізніше він дізнався, що їй вже давно було про все відомо, тож вона спеціально обдзвонювала всіх Блеків і попереджала їх про прихід сина.
Через півроку Оскар Шелл зустрівся з останнім Блеком, якому нічого не було відомо про ключ.

Зневірившись, малий пішов додому і, проходячи повз автовідповідач, вирішив його прослухати (хоча раніше цього ніколи не робив). Там він почув знайомий голос Еббі Блек, яка запросила Оскара навідатися додому, бо її чоловік повинен дещо знати про ключ. Але ця зустріч не справдила очікувань хлопця: він не знайшов замка, який мав належати його батькові, натомість зміг почути від Вільяма Блека декілька приємних слів про свого тата: "Він чудово сміявся. ...Він знав, що йому потрібно. І коли знаходив ту річ, точно розумів, що це те, що треба. ...Він був страшенно глибокодушним".

Ті люди, які вважають, що їхньому життю кінець зобов'язані прочитати цю книгу, адже Оскар втратив свого батька, проте в нього залишився багаж спогадів, які він спробує пронести крізь життя. Цей роман варто прочитати для того, щоб глибше зрозуміти сутність життя і його цінність.

"Я намацав між ліжком та стіною і витяг «Те, що зі мною сталося». Альбом був абсолютно заповненим. Скоро доведеться розпочинати другий том. Десь я прочитав, що вежі так сильно горіли через велику кількість паперу. Усі ці блокноти, ксерокопії, роздруковані листи, дитячі фото, книги, доларові купюри у гаманцях, документи у папках… Усі вони стали паливом. Може, якби ми жили у безпаперовому світі, яке науковці точно колись створять, тато міг би бути живим? Напевно, не варто починати новий том.Я витяг із рюкзака ліхтарик і спрямував його на альбом. Я розглядав карти і малюнки, картинки з журналів, газет та Інтернету, а ще фото, які я зробив дідусевою камерою. Цілий світ там умістився. У кінці я знайшов фото чоловіка, що падав.Чи міг це бути тато?Можливо.Хто б це не був, він був кимось.Я вирвав із альбому сторінки.Я поміняв їх місцями, поставивши останню на місце першої, а першу на місце останньої.Коли я почав гортати сторінки, здавалося, що чоловік летить вгору, у небеса.А якби у мене було більше фото, він би залетів крізь вікно, назад у будівлю, а дим би всотався у діру, звідки вилетів би літак.Тато залишив би свої повідомлення у зворотному порядку, аж поки автовідповідач не спорожнів би, а літак полетів би задом наперед назад у Бостон.Він приїхав би ліфтом на перший поверх і виходячи, відправив би його на останній.Він пішов би задом наперед до метро, а метро поїхало би задом наперед крізь тунель до нашої зупинки.Тато пройшов би спиною вперед повз турнікет, тоді провів би своєю «Метрокард» у зворотному напрямку, а тоді пішов би задом наперед додому, читаючи по дорозі «Нью-Йорк таймс» справа наліво.Він би виплюнув свою каву в чашку, забруднив би свої зуби щіткою, а тоді наніс би бритвою щетину собі на обличчя.Він ліг би у ліжко, будильник би подзвонив задом наперед, і сон свій він побачив би у зворотному напрямку.А прокинувся він би увечері перед тим найгіршим днем.Він увійшов би спиною вперед до моєї кімнати, наспівуючи «Я — Морж» від кінця до початку.Він ліг би до мене в ліжко.Ми дивилися б разом на зірки на стелі, а вони б всотували світло з наших очей.Я б сказав «Нічого» навпаки.А він відповів би «Що, друже?» навпаки.Тоді я покликав би його «Тат?», і воно звучало б так, як і раніше, без усіляких там «навпаки».А він розповів би мені історію про Шостий округ, від голосу в консервній бляшанці в кінці до самого початку, від «Я люблю тебе» до «Колись давно…»І ми були б у безпеці".